Двоє людей. Зруйнований будинок. 15 кілометрів пішки під російськими дронами.
Реальна історія подружжя з прифронтового села на Донеччині, яке до останнього не хотіло виїжджати з дому.
Їхнє спасіння стало можливим лише завдяки пильності пілотів БПЛА 3-го механізованого батальйону 141-ї окремої механізованої бригади та відчайдушності піхотинців, які прийшли на допомогу.
Дивись відео про подію.
Життя під обстрілами: «Ми думали, що виживемо»
До повномасштабного вторгнення в цьому селі жили люди, але війна забрала майже всіх. Із 20 місцевих мешканців, які залишалися там довгий час, вижили лише двоє. Решту, за словами врятованих, довелося поховати прямо там.
Подружжя відмовлялося виїжджати. Вони мали запаси їжі, вирощували овочі на городі, тримали корів і сподівалися, що війна їх омине. Електрики не було з 2023 року — рятували генератори та сонячні панелі для підзарядки телефонів.
Навіть коли село опинилося під постійними обстрілами, вони ховалися в підвалі й намагалися зберегти своє господарство.
«Ми ж мирні. Думали, виживемо. Поживемо своїми силами. У нас немає ні дітей, ні родичів… Ми на землі жили, вкалували. Хотіли просто жити у своєму домі», — розповідає врятований чоловік.
Проте війна дісталася і до їхнього дому. Ворожий артилерійський снаряд повністю зруйнував будинок і подвір’я.
Без мобільного зв’язку, під постійним наглядом ворожих безпілотників, вони зрозуміли: самостійно вибратися вже не зможуть.
SOS з повітря та операція порятунку
Територія, де знаходилося село, перебуває у зоні відповідальності 141 ОМБр та 20-го Армійського корпусу.
Під час планового спостереження за лінією бойового зіткнення пілоти БПЛА 3-го механізованого батальйону помітили двох цивільних, які подавали сигнали про допомогу.
Командування ухвалило рішення про евакуацію. До операції залучили трьох військовослужбовців бригади, які саме поверталися з бойових позицій на ротацію.
Вихід був надзвичайно складним. Групі довелося долати близько 15 кілометрів відкритою місцевістю, лісосмугами та переправами під постійними атаками російських FPV-дронів та артилерії.
Щоб не втрачати швидкість, цивільним довелося викинути майже всі речі, залишивши лише найнеобхідніше.
«Ми йшли троє діб. Голодні як собаки. Під деревами, перебіжками… Небо там просто ворушиться від дронів. Слухалися хлопців, маскувалися, як могли. Вони гарні, молодці, дуже нам допомогли», — згадує чоловік.
«Краще стати бомжем, ніж залишитися там»
Весь шлях до порятунку зайняв три доби. Незважаючи на виснаження та постійну небезпеку, військові 141 ОМБр успішно вивели подружжя у безпечне місце.
Зараз врятовані перебувають у госпіталі, де проходять медичне обстеження та відновлюються після пережитого. Вони втратили все своє майно, дім і господарство, ставши, за їхніми ж словами, «бомжами».
Та життя – найцінніше!
На запитання, чи хотіли б вони коли-небудь повернутися додому, якщо їм запропонують великі гроші, жінка відповідає категорично:
«Боже спаси! Пристрельте мене зараз, але я ніколи б туди не повернулася. Аби хто бачив, що там робиться… Я б хотіла просто мирно жити. Більше я нічого не хочу».
Ця історія — чергове нагадування про те, що війна не шкодує нікого. А життя людини — це найвища цінність, заради якої українські військові готові ризикувати собою щодня.
141 ОМБр — Один за одного! І за кожного українця.
