Кореспондентка Укрінформу приїхала на церемонію вручення шевронів у 141-шу бригаду.

П’ятдесят бійців бригади отримали бригадні шеврони, а командири батальйонів — хоругви. Ті, хто бачив ворога в обличчя, кажуть про цей знак однаково: це не наліпка на рукаві, це те, що заслуговують честю й відданістю.

Задля безпеки деталей події не розкриваємо. Скажемо лише, що вручення схоже на ритуал: із запаленням смолоскипів, шаною тим, хто загинув, і відзначенням гідних.

«На фронті немає більшої цінності, ніж плече побратима»

Командир 141 ОМБр Богдан Шевчук, позивний «Сова», — професійний військовий. До війська пішов у 2010 році, закінчив Житомирський військовий інститут із відзнакою.

Він не приховує, що стало складніше, ніж рік тому. Сіра зона росте, логістика ускладнюється — і це змінює саму механіку війни.

У 2023 році можна було заїжджати на позиції, у 2024-му вже за 3 км доїхати було неможливо, а тепер це не три, а 5–6 км, і ця відстань збільшується. Три-п’ять виїздів для НРК — це максимум. І то п’ять — це вже, вважай, пощастило. Переважна більшість потреб забезпечується з повітря.

Богдан Шевчук

Бригада розвиває безпілотні системи й наземні роботизовані комплекси, шукає засоби маскування, які не дають виявити позицію з дрона, ставить камери й тепловізори, розробляє нові способи виявлення FPV.

Втрачена посадка, каже комбриг, нічого не значить. Важко втрачати людей.

Коли позиція не виходить на зв’язок і ти не знаєш, що з ними, — оце найтяжче.

Богдан Шевчук

«Обама»: від Соледара до пульта «Мавіка»

Позивний бійцю дали побратими — жартома, за смагляву шкіру. Він із Миколаївщини, жив на межі з Херсонщиною і на початку великої війни опинився майже на окупованій території. У 2022-му йому було двадцять, він щойно повернувся зі строкової. Не встиг ні влаштуватися на роботу, ні погуляти — пішов до війська знову. Потрапив у 77-му десантно-штурмову, далі були Соледар і Бахмут.

Ноги немов ватні стали, страх якийсь з’явився, але якщо не ти, то тебе. Ми були в Соледарі, зачищали територію. Зайшли в один з будинків, а там їх ціла купа, треба було відбиватися. Ми тоді багато людей втратили, але відбилися.

Обама

У 141-шу він прийшов у 2025 році. Каже про це з усмішкою й трохи ніяковіє: після поранення поїхав лікуватися самостійно, а під час перевірки документів дізнався, що числиться в базі як СЗЧ. Пояснив ситуацію, ховатися не збирався — і йому запропонували перейти в бригаду. Уже п’ять місяців він тут, пілот БпЛА: керує «Мавіком», коригує артилерію, веде розвідку.

Про плани після війни говорить теж із усмішкою: головне дожити. А на питання, чи гордий він за шеврон, чи це більше для мами, відповідає жартом — мама знає, що син нагодований і в шапці, і їй цього достатньо.

Степан і «Дикий гін»

Степану тридцять, він із Рівненщини, працював у Києві програмістом. Мобілізували його в липні 2023-го — коли він ішов здавати кров на потреби ЗСУ. Відбиватися чи «відкошувати» не пробував.

Одразу потрапив до 141-ї, де саме формували новий батальйон БпЛА. Підрозділ перекинули на Запорізький напрямок, у район Роботиного. Степан пройшов навчання на пілота FPV і опанував нову професію швидко.

Зараз я цим горю. Безпілотні системи — це справа мого життя. Попросив друга намалювати нам емблему, придумав назву — і от ми зі взводу «Дикий гін» переросли вже в роту.

Степан

Назва — зі скандинавської міфології: вершники, які мчать небом і карають ворогів. Степан каже, що обладнання доводиться модернізувати буквально кожні три-чотири місяці. Сам хотів би опанувати ударні крила дальньої дії — «залітати туди, де вони себе спокійно почувають».

На свій шеврон він чекав два роки.

Шеврон — це важливо. Це знак, що ти на нього заслужив своєю працею, це честь. Шеврон має носити тільки той, хто на це заслужив.

Степан

«Відьма»: бачу те, чого інші не бачать

У цивільному житті вона медична сестра Галина Михайлівна. Навчалася в Севастополі, працювала в щелепно-лицевій хірургії, потім в операційному відділенні. Позивний пояснює з усмішкою: бачить те, чого інші не бачать, і чує те, чого інші не чують.

Коли почалася велика війна, прийшла до військкомату. Довго не брали — домоглася свого. У 2023-му, коли формували новий батальйон, комбат запитав: «Галино, підеш до нас?» Мамі сказала, що навчає хлопців тактичної медицини у Львові. Мама вірила, доки не побачила з нею інтерв’ю.

19 квітня на Донецькому напрямку КАБи прилетіли просто в будинок, де базувалася евакуаційна бригада. Хата згоріла, машина згоріла, Галина дістала поранення голови й ноги. Місяць училася ходити заново.

Коли надійшло попередження, що бомба вже на підльоті, водій, з яким вона працювала на евакуації, сказав «Михайлівно, тримайся» — і закрив її своїм тілом.

Того водія звали Іван Гасяк, позивний «Франко». 28 листопада він загинув — у сильному тумані машина наїхала на невідомий пристрій.

Наш медпункт — це наша родина. Тут всі один за одного. Це для нас велика втрата. Ми по рації почули, що він «двохсотий», не повірили одразу.

«Відьма», бойова медикиня 141 ОМБр

Після війни Галина хоче повернутися в травматологію — пропозиції вже має, але всім відповідає, що зараз потрібніша тут. Побратимам радить не звикати одне до одного, бо втрачати потім надто важко. І сама знає, що не звикати не вдасться. Тому вчить їх такмеду — щоб були готові й щоб ніхто не загинув.

На питання, чи скоро закінчиться війна, відповідає без прикрас:

Нескоро, але кінець точно буде.

«Відьма»

Той самий ритуал зі смолоскипами ми показували раніше — «Полум’я братерства».

Про нас писали

Укрінформ · 8 грудня 2025
«Бригадний шеврон — відзнака найкращих»
Текст — Ольга Звонарьова. Фото — Дмитро Смольєнко / Укрінформ
Читати оригінал на Укрінформі →